Анастасія зі Львова — майстриня тиші, лінії й сенсу

Авторка: Adriana de Barros, The Tattoo Journalist

У маленькій студії на одній із львівських вулиць не чути машинки — принаймні, так здається. Її звук майже нечутний, бо Анастасія працює з тонкими голками. Тут усе про інше: про акуратність, про увагу, про простір для тексту, який стає частиною людини.

Минулого року в її практиці не було гучних гасел https://tattoo.lviv.ua/ чи викликів моді. Натомість — концентрація. Вона заглибилась у каліграфію, шукала рівновагу між легкістю лінії й точністю змісту. Хтось назве її роботи мінімалістичними, але це не зовсім те. Скоріше — стримано чесними. Кожен напис у неї — маленька особиста мапа. Дата, ім’я, фраза, що зчитується з тіла, як спогад, який не потребує коментарів.

Її художня освіта — не просто формальність. Вона вивчала композицію, пропорцію, відчуття білого простору. І це видно. Вона не малює — вона вибудовує. Роботи ніби живуть своїм темпом: жодної метушні, тільки впевнена точка з якої починається лінія.

Що кажуть ті, хто розуміє

Джек Руді, ветеран каліфорнійської школи та один із найперших майстрів тонкої голки, колись казав, що «одна лінія — це вже рішення». Анастасія це добре знає. Її роботи точні, як графіт на чистому папері, і так само вимагають внутрішньої дисципліни.

Don Ed Hardy, який перевів тату з субкультури в мистецтво, вважав головним не стиль, а щирість задуму. Його фраза про “емоційний зв'язок між зображенням і тим, хто його носить” — це те, з чим Анастасія працює щодня. Її клієнти — не випадкові перехожі. Вони приходять за чимось особистим. І залишаються не тільки з татуюванням, а з відчуттям завершеного ритуалу.

Vyvyn Lazonga, одна з перших незалежних майстринь у США, говорила, що «бути жінкою в тату — це не про доводити, це про робити». Ці слова можна було б написати й у студії Анастасії. Вона нічого не доводить. Вона просто добре робить свою справу. І це відчувається.

Далі буде

Зараз Анастасія працює над власною колекцією готових дизайнів — лаконічних, але з відкритим сенсом. Планує викладати: ділитися тим, що знає про каліграфію, лінію, шрифт. Але не в форматі «курсів з успіху», а радше — камерних майстерень для тих, хто теж відчуває силу у тиші.

Також вона мріє створити простір, де працюватимуть молоді майстри — не обов’язково з тату, а з будь-якого напрямку, де важлива рука і думка. Бо справжнє ремесло — воно в деталях. І в увазі. А цього зараз дуже бракує.